НСКУ

Подорож

,,Пам’ятки природи Черкащини”

На території Черкащини відомо багато пам’яток природи:  1 державний заповідник; 4 заказники загальнодержавного значення;  130 заказників місцевого значення; 6 пам’яток природи загальнодержавного значення; 125 пам’яток місцевого значення;  7 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва;  27 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва місцевого значення; 25 заповідних урочищ; 1 зоопарк.  17 різноманітних пам’яток природи мають загальнодержавне значення, 11 з яких лежать на туристичних шляхах  «Золотої підкови Черкащини».

Пропонуємо туристичний маршрут Черкащиною “Подорож пам’ятками природи Черкащини”, який охоплює найвідоміші об’єкти  навколишнього природного середовища краю вздовж основних туристичних шляхів Черкащини.

Їх перелік складає 79 різноманітних пам’яток – від державного заповідника та парку-пам’ятки до дерева, скелі, криниці. Починається маршрут в м. Кам’янка в Парку декабристів, закінчується в м.Умань у дендропарку “Софіївка”, охоплює 22 населених пункти вздовж туристичного шляху “Золота підкова Черкащини”, 8 адміністративних районів Черкаської області – Кам’янський, Чигиринський, Черкаський, Канівський, Корсунь-Шевчненківський,  Звенигородський, Тальнівський, Уманський.

МЕТА ПОДОРОЖІ:

1 – ознайомлення туристів з природою Черкащини, з  різноманітними пам’ятками та об’єктами природоохоронного фонду області;

2  – організація змістовного відпочинку для учнівської молоді  та інших вітчизняних та іноземних туристичних груп;

3 – привернення уваги відповідних державних установ та громадських організацій до проблем, що пов’язані з дослідженням, збереженням та відтворенням природи Середнього Подніпров’я;

4 - привернення уваги відповідних державних установ та громадських організацій до проблем, що пов’язані зі створенням належних умов для туристсько-екскурсійного відвідання найвідоміших пам’яток  Черкащини;

5 – проведення екологічного, патріотичного, профорієнтаційного навчання та виховання, залучення учнівської молоді до природоохоронної діяльності.

МАРШРУТ ПОДОРОЖІ:

Початок подорожі у місті Кам’янка Кам’янського району Черкаської області. Пішохідна прогулянка пам’ятками природи міста та його околиць.

Проїзд м.Кам’янка-Холодний Яр. Автобусна або пішохідна подорож центральною частиною дубово-ясеневого урочища  Холодний Яр з оглядом найбільш відомих і цікавих  природних об’єктів.

Проїзд Холодний Яр – Атаманський парк. Пішохідна прогулянка Атаманським парком з відвіданням цілющого джерела «Живун».

Проїзд Атаманський парк – с.Медведівка Чигиринського району. Огляд на околиці села Медведівка «Криниці Максима Залізняка».

Проїзд с.Медведівка -  с.Суботів Чигиринського району. Відвідання «Трьох криниць» та мальовничої балки річки Суба (Суботь).

Проїзд с. Суботів - м.Чигирин. Пішохідна прогулянка Богдановою горою, огляд її природних об’єктів.

Проїзд м.Чигирин – с.Стецівка. Відвідання туристсько-етнографічного комплексу «Козачий хутір» з його озерами та мальовничим пейзажем.

Проїзд с.Стецівка – м.Черкаси. Огляд «Ювілейного парку», зоопарку та інших природних об’єктів обласного центру.

Проїзд м.Черкаси – Мошногір’я. Пішохідна подорож лісовими стежками Мошногірського кряжу, де у ХІХ ст. існував парк  графа Воронцова.

Проїзд Мошногір’я – м.Канів. Зупинка біля с. Межиріч, огляд пам’ятника «Перемога праці» та чудового краєвиду межиріччя рік Рось та Росава.

Проїзд до м. Канів. Пішохідна подорож Канівським природним заповідником та Дніпровськими кручами.

Проїзд м.Канів – м.Корсунь-Шевченківський. Відвідання парку  Лопухіних на острові Коцюбинського та інших пам’яток природи.

Проїзд м.Корсунь-Шевченківський – с.Шевченкове, Моринці, Будище. Огляд пам’яток природи батьківщини Тараса Шевченка.

Проїзд до м.Тальне. Пішохідна прогулянка  Тальнівським парком з відвіданням мислив-ського будинку графа Шувалова ХІХ ст.

Проїзд м.Тальне – м.Умань. Відвідання  дендрологічного парку “Софіївка” з його численним пам’ятками  природи.

ОБ’ЄКТИ ВІДВІДУВАННЯ:

Місто Кам’янка:

садиба Давидових ХVІІІ-ХІХ ст. ст.  з парком Декабристів – пам’яткою садово-паркового мистецтва державного значення, скеля О.С.Пушкіна – геологічна пам’ятка місцевого значення на р.Тясмин, Тясминський каньйон – комплексна пам’ятка природи  місцевого значення.

Урочище Холодний Яр:

1000-річний дуб Максима Залізняка та 800-річний дуб-внук – ботанічні  пам’ятки місцевого значення, Гайдамацький ставок – гідрологічна пам’ятка місцевого значення, дубово-ясеневе урочище Холодний Яр – пам’ятка природи загальнодержавного значення.

Атаманський парк:

заповідне урочище загальнодержавного значення, цілюще джерело «Живун» – гідрологічна пам’ятка  місцевого значення.

Село Медведівка:

криниця Максима Залізняка  – гідрологічна та історична пам’ятка місцевого значення; чудовий краєвид на заплаву р.Тясмин.

Село Суботів:

«Три криниці» – гідрологічна та історична пам’ятка місцевого значення..

Місто Чигирин:

Богданова гора – пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення, кам’яне дерево – ботанічна пам’ятка природи місцевого значення.

Село Стецівка:

мальовничий ландшафт українського лісостепу.

Місто Черкаси:

парки «Ювілейний»  та «Перемоги» – пам’ятки  садово-паркового мистецтва державного та місцевого значення, зоологічний парк, Дахнівський ботанічний заказник місцевого значення, Черкаський сосновий бір, ландшафтні насадження дуба і вікової сосни в «Соснівці» – ботанічні пам’ятки природи  місцевого значення..

Село Мошни:

Мошногір’я – лісопарк  ХІХ ст. з «Мошенською дібровою» – пам’яткою природи загальнодержавного значення, Мошногірським заказником місцевого значення та ін пам’ятками природи.

Село Межиріч:

пам’ятник «Перемоги праці» 1972 р. – геологічна пам’ятка  місцевого значення, іхтіо-логічний заказник «Роський»  в акваторії  р.Рось, чудовий краєвид межиріччя Росі-Росави.

Місто Канів:

Канівський природний заповідник із всесвітньо відомими геологічними дислокаціями,  два дуби та верба Т.Г.Шевченка, дуб О. Кошового, «Лиса гора» – ботанічні пам’ятки  природи місцевого значення.

Село Трахтемирів:

«Веселий шпиль» – геологічна пам’ятка природи місцевого значення, «Великі валки» – державне заповідне урочище.

Село Прохорівка:

ландшафтний заказник «Тарасів обрій», сосна  М.В.Гоголя та дуб Т.Г.Шевченка – ботанічні пам’ятки місцевого значення.

Місто Корсунь-Шевченківський:

парк князя Лопухіна – пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення ХVІІІ-ХІХ ст.ст., острів «Зелений» на р.Рось – геологічна пам’ятка місцевого значення, Сидорівський парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення кінця ХІХ ст., закладений Л.П.Симиренком.

Село Стеблів:

Песківський заказник місцевого значення, скелі «Бурлачка», «Адама Міцкевича», «Козак-камінь»,  «Сфінкс», «І.С.Нечуя-Левицького» на р.Рось – геологічні пам’ятки місцевого значення.

Село Виграїв:

Виграївський зоологічний заказник місцевого значення, «Різаний Яр» – заповідне урочище місцевого значення.

Село Шевченкове:

геологічний заказник «Наливайкове» з джерельною водою та красивим ландшафтом.

Село Моринці:

дуб Т.Г.Шевченка та два ясени звичайні – ботанічні пам’ятки  місцевого значення.

Село Будище:

Будищанский парк – пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення ХІХ ст., дуби Т.Г.Шевченка – ботанічні пам’ятки  природи  місцевого значення.

Місто Звенигородка:

Звенигородські конгломерати – геологічні пам’ятки місцевого значення, вікове дерево в’яза – ботанічна пам’ятка місцевого значення, парки Т.Г.Шевченка та «Перемоги» – пам’ятки садово-паркового  мистецтва   місцевого  значення.

Місто Тальне:

Тальнівський парк ХІХ ст. – пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення, діброва Ф.І.Дубковецького – заповідне урочище місцевого значення.

Місто Умань:

Уманський дендрологічний парк «Софіївка» – пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення кінця ХVІІІ-початку ХІХ ст.

ТРИВАЛІСТЬ ПОДОРОЖІ:

Загальна тривалість подорожі становить  чотири дні.

Перший день: м.Кам’янка – Холодний Яр – Атаманський парк – с.Медведівка – с.Суботів. Ночівля в Чигирині або Стецівці.

Другий день: м.Чигирин – с.Стецівка – м.Черкаси – Мошногір’я.  Ночівля в Каневі.

Третій день: м.Канів – м.Корсунь-Шевченківський – с.Шевченкове, Моринці, Будище.

Ночівля в Тальному.

Четвертий день: м.Тальне – м.Умань.

Можна здійснити чотири окремі подорожі.

Перша подорож:м.Кам’янка – Холодний Яр – Атаманський парк – с.Медведівка – с.Суботів.

Друга  подорож: м.Чигирин – с.Стецівка – м.Черкаси – Мошногір’я.

Третя подорож: м.Канів – м.Корсунь-Шевченківський – с.Шевченкове, Моринці, Будище.

Четверта подорож: м.Тальне – м.Умань.

Цей варіант дуже зручний для школярів та студентів, які можуть подорожувати протягом навчального року тільки у вихідні дні.

ВИДИ ПОДОРОЖІ:

В залежності від мети, попиту чи бажання туристів подорож може бути просвітницько-відпочивальною або навчально-виховною.

Відповідно до виду подорожі обсяг інформації та час відвідання окремих об’єктів буде змінюватися.

Неоднаковою буде подорож для  туристів різних вікових груп, різної освіти, різного рівня підготовленості.

В залежності від часу, який туристи мають на подорож, вона може бути повною чи скороченою, з відвідання всіх пам’яток та об’єктів чи лише найвідоміших.

За  засобами пересування подорож  може  бути:  1 – автобусно-пішохідною (переїзд від одного пункту до іншого на автобусі з пішохідними прогулянками  по пам’ятках), 2  - автобусною (автобусна  подорож з короткими зупинками біля найцікавіших об’єктів природи). Можливий також варіант пішохідної подорожі для туристів, що  надають  перевагу

туристичним засобам пересування. Саме вони зможуть відвідати усі пам’ятки природи на маршруті. Адже окремі з природних об’єктів розташовані у місцях, до яких не має під’їзду.

ОЧІКУВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ:

- подорожуючі ознайомляться з найцікавішими й найвідомішими об’єктами природо-заповідного фонду Черкаської області (від поодиноких дерев до величезних лісових масивів, від криниць до національного дендрологічного парку);

- отримають відповідний обсяг знань з географії Черкаської області (про грунти, річки, водойми, корисні копалини, флору, фауну та ін.);

- ознайомляться з сучасним станом, проблемами та перспективами розвитку природо-заповідної справи та екологічної служби на Черкащині (при нагоді – провести екологічні та природоохоронні акції);

- відпочинуть в чудових та різноманітних природних умовах Середнього Подніпров’я (в хвойному та листяному лісі, в духмяному лісостепу, на березі спокійного Тясмину та закованої в гранітні береги Росі).

Нова подорож пам’ятками природи Черкащини дозволить провести певну профорієнта-

ційну та велику виховну роботу серед учнівської молоді.

Маршрут подорожі за бажанням можна розширити. Наприклад, включити відвідання Буцького каньйону в Маньківському районі. Водоспади, скелі та кам’яні  утворення цього куточка нашої природи не залишать байдужими жодного туриста.

Сподіваємося, що розробкою нового маршруту зацікавляться відповідні спеціалісти, прихильники «зеленого туризму» та, особливо, організатори та виконавці державної програми «Золота підкова Черкащини». Ми впевнені, що подорожувати цим маршрутом буде цікаво не тільки дітям шкільного та студентського віку, а й широкому колу людей, які люблять природу та цінять пізнавальний відпочинок.

ЗАГАЛЬНІ  РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПРОВЕДЕННЯ ПОДОРОЖІ:

- урахування вікової категорії та освітнього рівня подорожуючих;

- урахування психофізичних можливостей окремих туристичних груп;

- обов’язкове знання мети та завдань подорожі;

- грунтовне оволодіння теоретичним матеріалом подорожі як загального, так і спеціального характеру;

- відмінне знання місцевості та природного середовища подорожі;

- оволодіння методикою проведення подорожі;

- використання різноманітних прийомів активізації уваги туристів (відтворення, уявної реконструкції, ігрових моментів та ін.);

- урахування ритму руху, кількість зупинок, часу на відпочинок;

- добре знання шляхів сполучення між об’єктами подорожі та стежок всередині великих природних об’єктів;

- урахування пори року, коли проводиться подорож;

- літературна грамотність; емоційність викладення  матеріалів подорожі;

- висока загальнолюдська культура організатора  подорожі; та ін.

ХІД ПОДОРОЖІ:

Пропонуємо такий хід загальної подорожі пам’ятками природи Черкащини.

Перший день. Проїзд до м.Кам’янка. Огляд парку декабристів та інших пам’яток природи міста та його околиць. Проїзд до дубово-ясеневого урочища Холодний Яр. Екскурсія пам’ятками природи Холодного Яру: 1000-літній дуб М.Залізняка, Гайдамацький ставок, елітні дуби та ін. Обід біля Гайдамацького ставка. Проїзд до Атаманського парку. Прогулянка до цілющого джерела “Живун” лісовою стежкою. Проїзд до  с.Медведівка. Огляд криниці М.Залізняка. Проїзд до с.Суботів. Екскурсія до “Трьох криниць”. Проїзд до м.Чигирина. Вечеря та ночівля в Чигирині.

Другий день.  Сніданок в Чигирині. Пішохідна прогулянка по Богдановій горі. Проїзд до с.Стецівка. Екскурсія по “Козачому хутору”, огляд мальовничих ставків та природи українського лісостепу. Проїзд до  м.Черкаси. При наявності часу – прогулянки до зоопарку, парку “Ювілейного”, Соснівки. Обід в Черкасах. Проїзд до Мошногір’я. Пішохідна екскурсія по Мошногірському лісу. При наявності часу та за бажанням – огляд інших природних пам’яток цього чудового куточка черкаської природи. Проїзд до м.Канева. Вечеря та ночівля.

Третій день. Сніданок в Каневі. Подорож по Канівському природничому заповіднику та інших природних об’єктах. Проїзд до м.Корсунь-Шевченківський. Екскурсія до Корсунського парку на острові Коцюбинського, відвідання Сидорівського парку. Обід. Проїзд до сіл Звенигородського району Шевченкове, Моринці, Будище. Огляд їх природних об’єктів  – дуба Т.Шевченка, каштанової алеї, урочища Наливайкове та ін. Проїзд до м.Тального.  Вечеря та ночівля в Тальному.

Четвертий день. Сніданок. Пішохідна прогулянка по Тальнівському парку, огляд інших пам’яток природи. Проїзд до м. Умань. Екскурсія до дендрологічного парку “Софіївка”. Обід. Від’їзд додому.

Вибір пам’яток та їх кількості, тривалість екскурсій, прогулянок, подорожей, огляду окремих пам’яток природи залежить  від цілей та завдань, які ставить перед собою туристична група, що подорожує пам’ятками природи Черкащини. А відтак, тривалість екскурсії може бути збільшено чи навпаки зменшено, а її хід скоректований. Відповідні зміни відбудуться і в разі, якщо туристи будуть подорожувати природними об’єктами Черкаської області в ході окремих одноденних автобусно-пішохідних екскурсій.

Кам’янка. Парк Декабристів

Парк Декабристів розмістився на схилах правого берега р.Тясмин. Звичайно, за роки існування парк змінився, але в його основі залишився той старовинний парк Давидових, який так подобався його відомим гостям – О.С.Пушкіну та П.І.Чайковському.

Основу рослинності парку складають клени – гостролисті, ясенелисті. Також зустрічається клен несправжньо-платановий та клен татарський  Багато тут і ялини європейської,  липи серцелистої, кущів ялівця Віргінського, ялівця звичайного, сосни звичайної, туї західної, біоти східної. Серед дубів є дерева віком понад 300 років. У центрі парку – величезний дуб, який в народі називають дубом Чайковського. Розповідають, що композиторові подобалося часто відпочивати під ним.

У Парку Декабристів багато співочих птахів. В основному, це зяблики та солов’ї.

Міська вулиця відділяє основну частину парку від його куточка, що називають «Зеленим будиночком». В минулому саме тут знаходилася садиба Давидових. Алея з кленів веде до самого музею О.С.Пушкіна та П.І.Чайковського. Тут є тінисті алеї робінії звичайної, клена гостролистого, гледичії колючої. Головна алея веде від вхідних воріт до самого будинку.  Дерева в парку висаджені групами. Тут ростуть вікові тополі, стовбур яких в діаметрі досягає 1,5 м,  вони ростуть на березі, поряд з вербами.

У парку навколо музею збереглося  багато  дерев, що за  віком  могли  б  бути  свідками

зустрічей Пушкіна з декабристами. Недалеко від будинку росте величезна груша, посаджена ще господарем маєтку. А в прибережній частині парку, вздовж Тясмину, росте велика кількість старих тополь та верб. Цікаві також самі кам’янисті береги річки, де виходять на поверхню давні  кристалічні  породи Українського щита.

Від колишнього дому Давидових вузенька стежка веде вниз, до Тясмину. Посеред річки застигла невисока гранітна скеля. Вона отримала назву «Скелі Пушкіна». Розповідають, що на цю скелю поет приходив милуватися пейзажами кам’янистих берегів, де й написав вірші «Я пережил свои желанья» і «Нереїда».

Третій парк-сквер Кам’янки «Зелений млинок» за площею найменший. У ньому збереглися насадження давнього часу. По краю ставка нахилили свої гілки верби та тополі. Своєю гарною кроною та товщиною стовбура (у 2 обхвати) увагу привертає тополя пірамідальна. На території групами також висаджено ряд інших дерев та кущів. Загальний пейзаж доповнюють окремі дерева липи серцелистої, білої акації, гостролистого клена.

Холодний Яр

Дубово-ясеневе урочище Холодний Яр – реліктовий лісовий масив, який має не тільки величезне історичне, а й природоохоронне значення. Це – пам’ятка природи державного значення (розпорядження Ради Міністрів Української РСР №1085 від 01.10.1968р.), частина його площі (понад 1000 га) з відомими пам’ятками історії та природи віднесена до НІКЗ «Чигирин».

Холодний Яр має горбистий рельєф, з великою кількістю глибоких балок з крутими схилами,   які   називаються   тут   ярами.   В   урочищі   п’ять   основних   ярів:   Холодний,

Гайдамацький, Січовий, Поташний, Кіріківський. Найдовший і найглибший з них – Холодний – дав назву всієї території навкруги. Загальна довжина балок-ярів становить 250 км.

Існує кілька легенд про походження Холодного Яру. Перша має кліматичне походження: в глибоких лісистих балках влітку збирається холодне повітря. За другою легендою в часи монголо-татарської навали в лісових хащах над річкою Сріблянкою заховалася з дітьми Меланка Холодна. До неї приєдналися й інші втікачі. Так виникло поселення з назвою Холодне, а ліси навколо нього назвали холодноярськими.

У Холодному Яру нараховується понад 140 видів різних дерев і чагарників. З них 75 – місцеві. Найпоширеніші породи: дуб, ясен, граб, сосна, клен. Відомі також рідкісні для цих країв породи: модрина європейська і сибірська, дуб червоний, амурське коркове дерево, вишня східна, сосна Веймутова, бархат амурський та ін. серед лісових насадження збереглися залишки старих садів – яблуневих, грушевих, черешневих. Багата сортова колекція волоського горіха, яка ще не описана в наукових працях, але відомо, що вона нараховує кілька сот дерев у віці до 150 років.

Багато червонокнижних рослин можна зустріти в Холодному Яру: бруслину карликову, підсніжник, конвалію, орхідею (булатку довголисту), левурду (цибулю ведмежу) та ін.

Великі лісові галявини займає вічнозелений хрещатий барвінок: їх загальна площа 120га. Красенями стоять серед буйної рослинності елітні дуби. Цінність їх у тому, що століт-ньої величі вони набувають вже у 50-60 років. Високі й стрункі (21 м у висоту до першої гілки), вони, мов козацькими списами, пронизують навколишні лісові хащі. В Європі таких дубів трохи більше трьохсот, сім   знаходяться  у  Холодному  Яру. На  міжнародному  ринку

живці таких дубів оцінюють дуже дорого.

Найстаріший дуб Холодного Яру, якому вже більше 1000 років, росте на х.Буда і має назву дуб Максима Залізняка. Багато легенд розповідають про нього місцеві жителі. Повз нього проходили половецькі, татарські, турецькі орди. Стоїть він на стародавньому Чорному шляху і впродовж століть бачив багато лихоліть на українській землі. Його стовбур в діаметрі – 8,65 м, загальний об’єм – 37,5 м3, висота майже 22 м.

Поруч з ним ріс дуб-онук, якому 680 років. Але нещодавно він почав сохнути. В інших місцях Холодного Яру збереглося багато гіллястих дубів-ветеранів віком 300-500 років.

З четвероногих й пернатих мешканців Холодного Яру найчастіше можна зустріти косулю й лисицю, дятла й солов’я. Відомі також вовки, кабани, зайці та інші мешканці черкаських лісів.

Багато тут і різних джерел. Двадцять років тому в Холодному Яру нараховувалось 17 невеликих озерець та 150 джерел. Зараз, нажаль, їх значно менше. Багато джерел здавна отримали славу цілющих. Дослідження лікарів свідчать, що найбільше в цих місцях радонових джерел. З переказів місцевих жителів відомо, що козаки і гайдамаки лікували рани джерельною водою. Ще й тепер літні люди йдуть до цих джерел пити воду, коли захворіють і кажуть: «Від усіх хвороб». А до джерела «Дзюркало» на околиці с. Мельники їдуть навіть з сусідніх областей.

Незвичайністю своєю захоплюють ставки на околиці Холодного Яру. Поруч з Мотронинським монастирем розташований Гайдамацький ставок, який століттями зберігав таємниці. Легенди розповідають, що тут гайдамаки святили свою зброю. В 1968 та 1995 роках тут проведено благоустрій. Але  під  час  робіт,  очевидно,  було  порушено  екологічну

рівновагу, тому що зараз ставок більш схожий на болото. Заплановано його відновлення.

Атаманський парк

Атаманський парк  –  лісовий масив площею 397 га, розташований по дорозі між Медведівкою і Головківкою. 367 га парку – ліс, інша площа розподіляється між ставками та рільними землями.

В лісі росте дуб черешчатий і червоний, сосна звичайна і чорна, ялина, 8 видів тополі, 12 – верби,  5 – клену, 2 – берези, 2 – вільхи, 2 – липи, 3 – ясена, в’яз, берест, черешня, черемуха, осика. На 48 га кущових порід ростуть 3 види бузини, 3 – гльоду та ін. В трав’яному покриві можна знайти більше 150 видів однорічних і багаторічних трав.

Зустрічаються тут козулі, дикі свині, лисиці, зайці, борсуки та куниці. Численні лісові джерела створюють струмки, з яких утворилися два ставки.

З давніх давен Атаманський парк служив місцем відпочинку багатих людей. В др. пол. ХVIII ст. за послуги в битві з татарами під Чигирином цей ліс був подарований князю Ромадановському (він мав чин атамана – звідси і походить назва парку), який продає його пізніше князям Краснокутським.

Фундуклей І.І., який придбав Холодноярські ліси від Безрадецьких, в сер. ХІХ ст. побудував тут 8 ставків, проклав 6 км доріг з вогнетривкої цегли, ввів насадження чужоземних дерев, побудував 8 сторожок для лісової охорони, які охороняли ліс і фазанів.

В 1850-55 рр. власником Атаманського парку став Артем Терещенко, який під Головківкою побудував 2 поміщицьких будинки, а на ставках – купальні. Його син Микола в 1869   році   створив   2   лісництва  –  Канівське   і   Креселецьке,    до   останнього   ввійшов

Атаманський парк. Тоді ж було проведено перше лісове провадження, на основі якого в 1871

році був складений фундаментальний план лісогосподарства.

В 1845 році в Атаманському парку побував Т.Г.Шевченко.

Відомо, що у 1905-1907 рр. в Атаманському парку відбувалися маївки робітників Мельниківської винокурні, а на початку 1920-х рр. тут була організована перша комуна. Тоді було близько 30 дерев віком від 300 до 500 років. Але в тяжкі роки німецької окупації, парку було завдано великої шкоди – вирубалися старезні дуби, розриті насипи ставків, замулилися джерела.

З 1972 року Атаманському парку надано статус заповідного урочища. Його особливістю є унікальне джерело, потужність з потічка якого коливається в межах 0,5 л за хвилину, а вода з джерела за своїм складом близька до знаменитої «Нафтусі»: слаболужна, слабомінеральна, зі слідами радону.

Зараз територія навколо джерела  облаштована для тих, хто приїздить по цілющу воду. Побудовано альтанку зі столиком і лавами, над джерелом зведено дах, до джерела ведуть кам’яні сходи.

Парк “Ювілейний”

За п'ятнадцять хвилин від Соборної площі у центрі міста Черкаси міський транспорт доставить вас до зупинки «Парк».

У 1953 році тут були піщані кучугури, що відділяли околицю міста від Черкаського бору. Працівники тогочасної Черкаської лісозахисної станції засадили їх сосною. Згодом колектив Дахнівського лісництва заліснив тут і дніпрові схили. Піднімались дерева – і разом

омолоджувалась вся довколишня місцевість. Піщані схили, вкриті молодняком сосни, ромашковим квітом та чебрецем, мальовничі види Дніпра, що відкривалися з високих круч, з кожним роком притягували до себе більше людей. Тому на початку 60-х років виникла ідея перетворення цього зеленого масиву в парк.

Немало зусиль доклали черкаські архітектори (проект створено інститутом «Укрдніпроінжпроект»  і управлінням головного архітектора міста), щоб не змінюючи природного ландшафту створити пейзажі, які б підкреслювали красу природи, її велич, щоб не порушуючи гармонії, розмістити тут атракціони, кіноконцертний зал, оглядові майданчики, водограйні озера, доріжки і арковий міст, прокласти алеї.

Парк збудований силами громадськості міста та області. Під  час суботників сюди було завезено величезні валуни, гранітні глиби, гальку з гирла Росі, кар’єрів області та Криму, збудовано штучні озера і водоспади, прокладено русла струмків, посаджено нові алеї, розбито квітники.

Використовуючи все, що є кращого в паркобудівництві, архітектори створили мальовничі пейзажі. Кожного, хто відвідує парк, вражає чарівність липових алей, гайки берізок, порослі ялівцем пагорби, покриті яскравим килимом квітів галявини. Вас зачарує дзвінка тиша лісових озер, шепіт струмочків, що спадають схилом урвища до Дніпра, утворюючи безліч водоспадів.

У парку висаджено більше 70 порід екзотів. Частина з них завезена з «Софіївки» та Тростянецького дендропарку. Це, зокрема, болотний кипарис, блакитна ялина, бархат амурський, горобина, береза пухнаста, бендер канадський. Є у парку і алея знатних гостей міста.

Парк формує в’їзд в обласний центр від Канева та Золотоноші. Його територія близько 50 га.  Основна частина парку розташована на терасі, яка обривається крутими уступами до водосховища (висота їх більше 30 м, а крутизна – 25-30 градусів). З південно-західного напрямку на північно-східний, парк розділений мальовничим каньйоном яру, що збагатив природний рельєф і надав йому своєрідну архітектурну неповторність.

Парковий комплекс включає три зони: активного і тихого відпочинку з альпінарієм і каскадами озер; дитячий сектор; прогулянко-оглядову зону і зону пляжів.

Оригінально й поетично розв’язаний вхід з боку Дніпра. Над глибоким урвищем перекинуто арочний міст. Який веселкою спирається на маківки пагорбів. Знизу від Славутича, притиснувшись до високих дніпрових круч і підкреслюючи витонченість тендітного містка і стрімку величавість крутого берега, звиваються широкі марші бетонних сходинок.

За створення парку імені 50-річчя Жовтня (нині назва – парк «Ювілейний», хоча більшість жителів міста все ще називають його парком п’ятдесятиріччя) архітекторам Г.А.Усатію, В.Г.Гнезділову, інженеру Є.Д.Смирновій у 1979 році присуджено державну премію УРСР імені Т.Г.Шевченка.

Черкаський сосновий бір

Під’їжджаючи до Черкас з північного заходу чи з півночі, ви ще здалеку побачите, як до міста підступає темно-зелена стіна відомого Черкаського бору. Цей лісовий масив веде свою біографію ще з часів льодовикового періоду.

Черкаський бір – один з добре відомих пристепових борів, найбільший в Україні сосновий масив природного походження, який зберігся на південній межі розповсюдження сосни звичайної. Його площа 28,5 тис.га, а разом з Ірдинським болотом та Мошногірським кряжем площа складає 41,7 тис.га. На початку ХІХ століття Черкаський бір мав назву «Лісова дача» і був приписаний до військових поселень Катеринославської та Херсонської губерній. Південно-західна частина бору виділялась для потреб Чорноморського флоту і носила назву «Корабельний гай».

Лісові насадження Черкаського бору мають надзвичайно велике природоохоронне значення. Покриваючи давні піщані тераси в минулому лівого берега, вони запобігають руху та здуванню пісків, а також змиву та розмиву ґрунтів. Ліси прибережної смуги регулюють поверхневий стік атмосферної вологи, захищають береги найбільшого у Дніпровському каскаді Кременчуцького водосховища від розмивання. Вони покращують мікроклімат прилеглих територій, сприяють збереженню малих річок та підвищенню врожаїв сільськогосподарських культур.

Крім виконання природоохоронних та рекреаційних функцій, Черкаський бір є джерелом лікарської сировини, служить базою розвитку бджільництва, має велике ландшафтно-архітектурне та естетичне значення.

З дерев тут переважає сосна звичайна (до 65% від усіх деревних порід). Крім сосни росте дуб звичайний, клен ясенелистий, а в підліску – глід кривичашечковий, бузина чорна, бузина червона. З трав’яних рослин найпоширеніші: чистотіл, розрив-трава, орляк звичайний, пирій, костриця лучна, підмаренник справжній, суниці лісові, нечуй-вітер волохатий, перстач сріблястий, деревій звичайний. Всього флора налічує 65 видів.

Рельєф тут переважно рівнинний з невеликими піщаними горбами та пониженнями. Ґрунти – бідні дерново-слабопідзолисті, які є найбільш сприятливими для соснових та дубово-соснових лісів, що мають двох- і чотирьох’ярусну будову.

Флора Черкаського соснового бору налічує близько 800 видів вищих рослин, серед яких 18 занесено до Червоної книги України. Це: любка дволиста, зозулиць болотянець, сон  чорніючий, сльози яйцелисті, цибуля ведмежа, булатка червона, ковила дніпровська, підсніжник звичайний, папороть лісова.

Тваринний світ також дуже різноманітний. Тут водяться дикі кабани, косулі, лисиці, зайці, куниці, білки, ондатри, бобри. А недавно з’явились тут плямисті європейські та благородні олені, лосі. На сьогоднішній день у всьому Черкаському бору нараховується: лосів – 40 голів, кабанів – 100 голів, зайців – 400 голів, ондатра – 2550 голів, оленів – 216 голів, косулі – 1840 голів, бобрів – 405 голів. З рідкісних тварин тут зустрічаються: вихухіль звичайна, кутора мала, мишівка степова, тхір степовий, борсук, норка європейська, єнот. Велике розмаїття птахів, комах, плазунів. Деякі з них занесені до Червоної книги України. Наприклад, тритон звичайний, гребінчастий тритон, ропуха звичайна, квакша, черепаха болотяна, веретільниця, зелена ящірка, вуж звичайний, гадюка звичайна. З птахів тут є жовтобровий та весняний вівчарики, зяблики, велика синиця, сіра сова, багато дятлів.

В системі зоогеографічного районування  Черкаського бору відноситься до лісостепового зоогеографічного округу правобережжя Дніпра.

В межах Черкаського бору розташовано багато баз відпочинку, санаторіїв.

У складі Черкаського бору є 23 об’єкти природно-заповідного фонду на площі  2169 га, в тому числі 3 – загальнодержавного значення. Це 6 заказників, 6 пам’яток природи, 3 парки-

пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Із пам’яток природи загальнодержавного значення можна назвати Мошенську діброву. Із заказників місцевого значення Дахнівський ботанічний, Ірдинське болото, Мошногірський кряж.

Із державних пам’яток природи місцевого значення – високопродуктивне насадження сосни (Дахнівське лісогосподарство), лісове насадження вікових дубів (Свидівське лісогосподарство по трасі Черкаси – Канів ), плантація бархата амурського (біля с.Мошни), сосна «Відьмина мітла» (Дубіївське лісогосподарство), шестистовбурове дерево дуба (територія звірогосподарства), підземне джерело (Мошенське лісогосподарство, ліва сторона шляху Черкаси – Мошни), ландшафтне насадження вікової сосни («Соснівка»).

Природа Черкаського бору унікальна. Тим більш прикро, що екологічний стан його за останні десятиліття значно погіршився, незважаючи на те, що деяка частина його (2169га) охороняється. Проведені дослідження місцевих природоохоронних організацій показали, що лісові насадження в радіусі 20-30 км від промислової зони міста зазнали негативного аерогенного впливу. Цьому сприяє також зміна грунтово-гідрологічних умов, часті лісові пожежі, рекреаційне навантаження. Щорічно в межах Черкаського бору проводяться вирубки лісу в розмірі 12,3 тис.м3 , що веде до зменшення корінного деревостану.

Частина Черкаського бору віддана під військовий полігон, а частина під міське сміттєзвалище. Несвідомі мешканці с.Дахнівка також викидають сміття у прилеглих районах Черкаського бору. Зважаючи на обставини, що склалися та беручи за основу реальні можливості, стоїть питання про організацію національного природного парку «Черкаський бір»   площею   16,25 тис. га.  До  включення  в  національний  парк пропонується площа, яку

можна розділити на три складові: Черкаський сосновий бір – 8 тис. га; Ірдинське болото – 5,5 тис. га; Мошногірський кряж – 2,75 тис. га.

Сподіваємось, що це питання буде вирішено позитивно і унікальна природнича пам’ятка Черкащини буде збережена для наступних поколінь.

Канівський природний заповідник

Серед заповідників України Канівський район посідає особливе місце: він один представляє лісостепову зону України, що займає третину території країни. Взагалі Канівське Подніпров’я є винятково розчленованим природним районом, де збереглися первісні лісостепові ландшафти, які поєднуються тут з унікальними «свідками» і результатами  давньої  геологічної історії та археології – горами, глибокими ярами, зсувами та ін.

Територія заповідника в дореволюційний час належала місцевим поміщикам та Канівській  міській управі. У 1897 р. вчений-археолог М.Ф. Біляшевський  придбав тут невелику ділянку землі для проведення археологічних досліджень. У 1926 р. це місце разом з прилеглими лісовими угіддями було передано Академії наук України. В 1931 р. тут створено лісостеповий заповідник імені Т.Г. Шевченка, а в 1933 р. заповідник був перейменований на Державний Середньодніпровський з включенням до його складу заплавної та борової терас масиву Конча-Заспа,  розташованого під Києвом. В 1939 р. РНК УРСР передала його Київському державному університету.

Великих   збитків   завдали   заповіднику   жорстокі   бої, що тривали на Дніпрі в 1941,

1943-44 рр. Майже всі його наукові надбання були повністю знищені фашистськими загарбниками.

Нині Канівський заповідник традиційно залишається у віданні Міністерства освіти та науки України і безпосередньо підпорядкований Київському державному університету ім.Т.Г.Шевченка.

Щоб послабити негативний вплив діяльності людини на заповідник, в 1973 р. навколо заповідника виділено охоронну зону. Тож його площа складає зараз 1830 га. Більшу частину займають угіддя держлісфонду, а решту становлять колгоспні поля, ліси й луки, акваторія Кременчуцького водосховища, зелені насадження біля музею Т.Г.Шевченка.

Найбільше враження на всіх, хто приїздить до Канева, справляє напрочуд дивний рельєф навколишньої місцевості. Побачене тут раптово переносить  нас з рівнини у справжнісінькі гори. Округлі вершини то тут, то там розкинулись пасмами-ланцюгами, які прямують на схід і кручами спадають до Дніпра. А серед них – глибокі яри  та провалля.

Хоч своїми вершинами Канівські гори не сягають  у захмарну височінь, але над Дніпром підносяться на 130-160 м. Канівські гори –  явище унікальне не тільки на Придніпровській височині, а й на всій великій Східноєвропейській рівнині.

За чистотою повітря Канівське Подніпров’я порівнюють з високогірними районами Кавказу. А якщо при цьому врахувати чистоту дніпрових вод і наявність першокласних річкових пляжів, то можна з впевненістю сказати, що цей куточок землі дуже перспективний для створення широкої мережі будинків відпочинку, курортів, туристичних баз.

Основні деревостани заповідника – грабняки із незначною домішкою дуба черещатого,   клена  гостролистого  і  польового,  липи  серцелистої,   берези  бородавчастої,

ясеня звичайного та інших порід. Всього корінним природним лісом зайнято три чверті території заповідника. Є тут і культурні насадження сосни звичайної, дуба, акції білої тощо.

Флора судинних рослин цього району налічує 1095 видів, які належать до 475 родів і 106 родин. За числом видів серед них домінують покритонасінні або ж квіткові рослини. За життєвими формами досліджувана флора розподіляється таким чином: дерева – 46, чагарники й напівчагарники – 38, трав’янисті багаторічники – 695, дворічники – 108, однорічники – 211 видів.

Рідкісні та зникаючі рослини Канівського Подніпров’я належать до 31 родини. Найбільшу кількість мають обхідні – 15, лілійні – 9, жовтцеві – 8, багатоніжкові – 5. В заповіднику проростає 12 видів рослин, занесених до Червоної книги України: брандушка різноколірна, вовчі ягоди пахучі, ключ-трава, ковила волосиста і піскова, підсніжник звичайний, півники угорські, плавун колючий, сальвінія плавуча, скополія карнолійська, сон великий, цибуля ведмежа.

На території заповідника можна зустріти лося, дику свиню, козулю європейську, вовка, єнотовидну собаку, борсука, лісову куницю, європейську норку, горностая, ласку.

Зміни гідрологічного режиму Дніпра, яке відбулося внаслідок зарегулювання річки каскадом гребель, позначилося на структурі тваринного населення водойм. Дуже рідко тепер зустрічається така риба як стерлядь, зменшилось поголов’я чехоні, жереха, підуста, марени, головня, носаря та ін. Помітно зросла численність ляща, щуки, окуня, плітки, в’язя та ін. Розмножуються інтродуковані форми гібридного карася, рослиноїдні риби товстолобик, амур.

Клас   амфібій   представлений   у   заповіднику   виключно  жабами  та  двома видами

тритонів. В числі плазунів – гадюка, мідянка, вуж, ящірки, химерна безнога веретенниця, болотяна черепаха.

Серед птахів заповідника найбільш численні представники родини воронових – ворон, галка, сорока, грак, сойка. Зустрічаються іволги, шпаки. З в’юркових: зяблик, костогриз, щиглик, вівсянки. Багато ластівок, горобців, дятлів, дроздів. Звичайними мешканцями є чубатий одуд, зозуля.

Предметом особливої турботи працівників заповідника стали хижі птахи, численність яких останнім часом зменшується. З совиних частіше зустрічається силуха, болотна та вухаста сова, сплюшка, домовий сич, зрідка – пугач. До червоної книги занесені: орлан-білохвіст, скопа. Більш поширені канюк, боривітер, кібчик, лунь, яструб, шуліка, підорлик, сокіл-чеглок.

Своєрідна емблема Канівських гір – білий лелека. В околицях заповідника дуже рідко зустрічається ще й чорний лелека, а на перельотах – сірий журавель, гуси, біла чапля. Заплавні угіддя та мілководдя приваблюють сіру чаплю та квакшу.

Корсунський парк

На початку ХVIII століття в Росії досягає високого рівня садово-паркове мистецтво. Тоді створювали парки виключно регулярні, з суворою симетричністю всіх елементів пейзажу. Наприкінці XVIIІ століття французький стиль поступається англійському іррегулярному, який називали ландшафтним або пейзажним. Цей стиль передбачав розміщення  паркових  алей  та  куточків  серед яскраво виражених рельєфних ландшафтів. У

ХІХ ст. більша частина українських парків створювалася як дендрологічні, тобто в них особлива увага приділялася вирощуванню різноманітних, в тому числі й екзотичних  рослин.

Що стосується Корсунського парку, то він був закладений наприкінці XVIII ст. як парк ландшафтний. Його основною складовою частиною була р. Рось, стиснута скелястими берегами. Вона має декілька відокремлених один від одного островів різної форми, поміж деяких виникають природні  каскади.

Парадна частина парку була розташована на о.Дені. Там було споруджено оранжерею в стилі палацу. А головна алея парку наче стріла зникала в романтичній далечині по горизонтальній ділянці острова. Вздовж головної алеї були розміщені насадження, клумби та городи, які були кухонними ділянками парку. Хоча ці господарські угіддя завжди виконували й естетичні функції.

На сусідніх островах, що були з’єднані з головним містками й паромами, розташувався пейзажний парк. На більшому за розмірами острові доріжки були закільцьовані навколо живописних насаджень. Поляни поєднували всі алеї в єдиний комплекс. Всі доріжки для прогулянок були не круті, а плавні, створюючи в плані витончений загадковий візерунок.

Романтичний парк часів Понятовського розгортав перед  гостями різноманітні картини всесвіту: тут була і турецька альтанка, і тріумфальна арка з «китайським» завершенням, і єгипетська піраміда, і будиночок  типу швейцарських шале, і ротонда, що нагадувала античний храм.

Корсунський парк часів Понятовського сучасники порівнювали з «Софіївкою» часів Потоцького.

Головним компонентом Корсунського парку був камінь, який в інших парках відкидали, надаючи перевагу мармуру. Тут же приваблює скромна виразність дикого валуна, вкритого мохом, простота його форми і фактури. Він надає паркові особливої чарівності.

Варто зазначити, що з 1790 року садівником Корсунського парку був відомий ірландський парковий пейзажист Діонісій Маклер, але нам не відомо, що саме він зробив для парку.

За часів володіння парком П.В.Лопухіна парк майже не зазнав змін. Час перебудови парку співпав з володінням П.П.Лопухіна. Він став яскравим вираженням чистого романтизму. Саме в цей парк любив ходити Шевченко, коли приїздив у Корсунь до свого троюрідного брата Варфоломія Шевченка. Збереглося декілька малюнків із Корсунського альбому поета. Один із них підписано автором «У Корсуні». В парку зберігся «Шевченківський каштан», під яким поет любив малювати.

Кардинальних змін зазнав парк під час володіння М.П.Лопухіна-Демидова: зменшилися розміри парку, по алеях були розміщені мармурові скульптури, на штучно створених терасах були посаджені численні кущі бузку.

16 червня 1916 року Корсунь відвідала мати останнього російського імператора Миколи ІІ імператриця Марія Федорівна. На згадку про це було посаджено дерево-екзот гінкго дволопатеве та ялинку, які сьогодні милують відвідувачів.

Рослинний світ сучасного парку досить різноманітний і багатий. Парк знаходиться біля південної межі Правобережного Українського лісостепу. Отже, тут змішуються флористичні смуги степу і лісостепу, а також зустрічаються східноєвропейські та азіатські рослини. Вогкі північні схили скель дали притулок і низці північних рослин.

Серед дерев тут можна побачити: дуб, осику, тополю, липу, ліщину, ясен, клен гостролистий, ялівець (червоний кедр), сосну, граб, явір, березу, осокір, модрину, вербу, в’яз.

Серед дерев-екзотиків: гінгко дволопатеве, гірко-каштан звичайний, ялина звичайна і колюча, сосна Веймутова та кримська, ялиця, бархат амурський, софора японська, акація біла, альбіція, яловець козацький, самшит та ін.

Всього в парку росте порід дерев разом чагарниками близько 70 видів і різновидів. На степових цілинах вашу увагу привернуть: горицвіт, сон, анемона, жовтець, медведиця, гвоздика, синяк, терен, коров’як та ін.

Сьогодні в парку можна побачити лише кажанів, їжаків, ондатр, водяних щурів, ласок, білок, кротів, хоча колись тваринний світ парку був надзвичайно багатим. Слід зазначити, що останнім часом проводяться роботи по відновленню парку завдяки турботам працівників Корсунь-Шевченківського державного заповідника

Тальнівський парк

Місто Тальне, куди ми вирушаємо, має, кажучи словами Т.Г.Шевченка, свій «порядочный сад». Він по-своєму неповторний та взятий під охорону як пам’ятка  садово-паркового мистецтва XVIII ст.

Тальне – містечко тогочасного Уманського повіту Київської губернії запам’яталося поетові, оскільки він згадав його  у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали».

Чудові та унікальні ландшафти  і  рослинність Тальнівського  району  зберігаються  у  7

об’єктах природно-заповідного фонду місцевого значення, кількість яких до 2010 року планується збільшити до 14. До природоохоронних територій Тального належать: комплексний заказник «Синюський»  – у гирлі річки Тікич і Великої Висі; заповідне урочище на околиці Тального «Діброва Дубковецького»; 5 ботанічних пам’яток природи у Потаському лісництві: дуб віком понад 400 років, поодинокі дерева бука (деяким з яких понад 100 років); насадження дерев-екзотів: сосни Веймутова (яким близько 90 років), сосни кримської (близько 80 років), софори (близько 90 років).

Але справжньою окрасою  краю є Тальнівський парк, площею понад 400 га. Збудований у ХІХ столітті в англійському стилі, парк має багату колекцію рідкісних порід дерев.

На території парку протікає одна з приток Гірського Тікича. На ній створено мальовничий ставок, береги якого високі, обсаджені різними деревами. Нижче від ставка тягнеться долина річки. Місцями її русло заросло водною рослинністю. В долині вузькою смугою простяглися насадження вільхи клейкої з домішкою верби.

На території парку також можна знайти кам’яні кринички з чистою і приємною на смак водою. Навколо них на окремому масиві ростуть високі дерева сосни Веймутова, жовтої і звичайної, ялини європейської і колючої. Часто тут можна побачити катальпу бічноєвидну,  робінію звичайну, клен гостролистий, клен польовий та інші.

Взагалі в парку налічується близько 40 видів дерев і кущів. Але основна площа його засаджена грабом звичайним. Вони утворюють лісові масиви з підліском  і типовою для листяного лісу трав’янистою  рослинністю. Трапляються кремезні старі дуби.

Чудово вписується в ландшафт парку і мисливський замок графа Шувалова, збудований за проектом   датського   архітектора   Клемента. Ця   споруда – рідкісний  витвір архітектури

модерну, в якому своєрідно переплетені різні стильові напрями.  І парк, і замок є пам’ятками загальнодержавного значення. В даний час Тальнівський парк потребує великого обсягу робіт, щоб надати йому ще більшої краси.

Дендропарк “Софіївка”

Світ знає багато шедеврів паркового ландшафтного мистецтва. Дендропарк, що розташований у місті Умань – один з них.

Граф Станіслав Щенсний Потоцький, один з найбагатших магнатів України, узяв шлюб з прекрасною графинею Софією, яка забажала мати в Умані парк, що нагадував би їй рідну Грецію горами та лісами, струмками й озерами.

Будівництво почалося в кінці XVIII століття. До нас дійшло кілька прізвищ найвідоміших будівничих «Софіївки»: Дрозденко, Діденко, Ковалевський, Гудимов та декількох інших із незліченної кріпацької армії Потоцького.

Відоме також ім’я інженера, якому Потоцький доручив будівництво парку. Це – Людовик Метцель, колишній польський військовий інженер, людини талановита і широко ерудована. У своєму розпорядженні він мав багато тисяч робочих рук, адже кріпаків зганяли сюди з усіх величезних графських володінь. Однак і це не давало можливості вирішити усі питання, пов’язані з будівництвом, які потребували колосальних людських зусиль. Для того щоб пересувати величезні гранітні брили, Метцель широко застосовував підйомні машини. Помічником його був садівник Олива.

На  скелястих  берегах  річки  Багно, яка  пізніше  дістала  назву  Кам’янка, росло кілька

десятків верб, в’язів, поодинокі липи та груші. Тисячі екзотичних дерев було завезено до Умані звідусюди. Вони чудово вписалися в навколишню місцевість і створили неповторний ансамбль.

Урочисте відкриття парку відбулося у травні 1802 року, в день народження Софії. Хоча роботи,  пов’язані з завершенням будівництва парку, тривали й наступні роки, навіть після смерті господаря. Графу «Софіївка» обійшлася в 2000250 карбованців сріблом.

З 1836 року  до революції  1917 року парк носив назву «Царицин сад». Справа в тому, що після Польського повстання 1830-1831 рр. Умань і родовий маєток Потоцьких було конфісковано. Тоді й загубилася первісна назва парку – «Софіївка», відновлена вже за нашої доби. «Царицин сад» потрапив під опіку Управління військових поселень. У цей період його ретельно доглядали і здійснили чимало робіт з реконструкції та розширення. Станом цього чарівного оазису цікавився навіть Микола І.

У 1859 році уманський парк перейшов у розпорядження Головного училища садівництва. Так, унікальний маєток, який слугував розвагою нечисленним можновладцям, почав працювати на користь науки. Тут проводилися значні роботи з реконструкції гідротехнічних та інших споруд, будувалися й нові. Можливо, доля була милостивою до цього парку, можливо, пощастило йому на добрих людей, турботливих господарів, які з величезним старанням примножували його багатства, але факт залишається фактом: «Софіївка» ставала дедалі прекраснішою.

Свій помітний слід у біографії «Софіївки» залишив відомий вчений-природознавець В.В.Пашкевич, який у 1885 році обіймав посаду головного садівника парку. Під його керівництвом  у  1890-1891 рр.   тут   було   закладено   арборетум,   що  надалі  дістав   назву

Англійського парку. На території 2-х га вчений висадив понад сто екзотичних рослин, завезених з різних місць. З ім’ям В.В.Пашкевича пов’язують початок справжньої наукової роботи в «Софіївці».

Вже в повоєнний час, 1946 року, було відновлено історичну назву дендропарку. В 1995 році «Софіївку» було підпорядковано Академії наук України. Вона стала філіалом Центрального республіканського ботанічного саду.

Територія парку розширилася до 160 га. Сьогодні Уманський дендрологічний парк «Софіївка» – найбільший центр індустрії рослин у Правобережному лісостепу України.

На його експозиціях і колекційних ділянках росте 1646 видів, форм, сортів місцевих та експозиційних рослин. Тут проводить роботу відділ репродуктивної біології рослин Центрального ботанічного саду. Багато уваги приділяється збереженню та реконструкції парку, його архітектурних та гідротехнічних споруд, тому «Софіївка» по праву вважається одним з найкращих дендропарків України.

Уманське диво – «Софіївка» – найвідоміша пам’ятка природи в межах Черкаської області. Сподіваємось, що включення її до історико-культурологічної програми «Золота підкова Черкащини» відбудеться обов’язково, адже і вона має багато проблем, пов’язаних зі збереженням та відновленням природного середовища. А відвідання парку туристами, будь то мешканці нашого краю чи іноземні гості, нікого не залишить байдужим.

Нажаль, із-за обмеження  обсягу роботи, ми  змушені були  подати стислий опис лише самих найвідоміших об’єктів природо-заповідного фонду Черкащини. Сподіваємось, що подорож за новим туристичним маршрутом, пам’ятками природи Черкащини, буде цікавою широкому  колу  туристів:  школярам,  студентам,  вітчизняним  туристам  різних  вікових  та

освітніх категорій, іноземним туристам, спеціалістам природо-заповідної справи та екологічної служби.

КРАЄЗНАВЧА ЛІТЕРАТУРА

1. Бондарчук В.Г. Каневские горы // Природа, 1940. – №4. – С.69-72.

2. Гончаренко В.А. На батьківщині Т.Г. Шевченка. – Дніпропетровськ,1984. –110с.

3. Державний історико-культурний заповідник «Батьківщина Тараса Шевченка». Фото путівник. – К.,2000. –14с.

4. Іванніков О.В. Геологія району Канівських дислокацій. – К., 1966. – 95с.

5. Історія міст і сіл Української РСР. Черкаська область. – К.,1972. – 788с.

6. Каменський литературно-мемориальний музей  А.С.Пушкина и П.И.Чайковского. – Днепропетровск, 1978. – 78 с.

7. Канівський державний заповідник. – Дніпропетровськ, 1978. – 77 с.

8. Карпенко М.М. Вісім подорожей по Черкащині. – Дніпропетровськ, 1978. – 69с.

9. Кузик Б., Білошапка В.Головківка – серце України. – Сміла, 2004. – 371с.

10. «І пам’ять  Кам’янки…». Путівник. – Дніпропетровськ, 1988. – 94с.

11. Національний історико-культурний заповідник: історія, сьогодення, майбуття. –Черкаси-Чигирин, 2002. – 93с.

12. Нераденко Т.М. Овіяні козацькою славою. Методична розробка туристично-краєзнавчої подорожі по Чигирину і Суботову. – Черкаси, 2002. – 28с.

13. Нераденко Т.М.Царина краси і героїчної історії. Туристично-краєзнавча подорож по

Холодноярському регіону. – Черкаси,2003. – 39с.

14. Пам’ятки України : історія та культура. Науковий часопис. «2. – К.,2002. – 208с.

15. Палієнко Е.Т. Мороз С.А.Куделя Ю.А. Рельєф та геологічна будова Канівського Подніпров’я. – К., 1971. – 96с.

16. Проценко В.А. Тясмин чекає на вас. – Дніпропетровськ, 1977. – 101 с.

17. Підоплічко І.Г., Ющенко О.К. Заповідні скарби. – К., 1976. –143с.

18. Реєстр територій та об’єктів природо-заповідного фонду Черкаської області. –Черкаси, 1997. – 42с.

19. Роготченко А.П. Уманское чудо. – К., 1973. – 96 с.

20. Роготченко А.П. Уманское чудо. – К.,1984. – 94.с

21. Турченюк С.П. Визначні пам’ятки природи Черкащини. Краєзнавча бібліотека. №2. – Черкаси, 2002. – 37с.

22. Черкаська область. Географічний атлас. – К., 2002. – 20с.

23. Черкащина заповедная. Путеводитель. – Днепропетровск, 1977. – 71с.

24. Щербань М.І. Загальна кліматична характеристика Канівського району // Вісник київського університету, вип. 2, №5. – К., 1962. – с.68-73.

25. Бас В.Черкащина – серце України. – Київ: «Мистецтво», 2004.